Юля Юріна — українська артистка та виконавиця. Народилася в росії, в Анапі Краснодарського краю, на Кубані. З трьох років співає українські пісні. У 2012 році вступила на навчання в Київський національний університет культури і мистецтв (КНУКіМ) на кафедру фольклору та народнопісенного мистецтва, у 2016 році здобула бакалаврський ступінь з фольклористики, досліджуючи тему «Українці на Кубані». 

Юріна вивчає та популяризує українську культуру. Вона подала документи на отримання українського громадянства, склала на 95 зі 100 державний іспит на знання української мови. Попри це, питання зміни її громадянства досі висить у повітрі. Співачка розповіла для проєкту «Мовити», чому вирішила жити в Україні, як вивчила українську мову та поділилася роздумами про те, чи на часі зараз говорити про мову і культуру.

Коли ви вперше почули про українську мову/пісню/культуру? Як сприймалося тоді українське? 

Вперше я почула українські народні пісні у 3 роки, коли батьки віддали мене в музичну школу в ансамбль пісні і танцю «Соловейко». Я була дуже мала, тому не сприймала театральні постановки, музику та танці як щось незвичне — просто зростала в цьому, вчила, співала, виступала. 

Як вирішили навчатися в Україні? Якими були ваші враження про Україну, коли ви приїхали сюди вперше?

У 2010 році разом зі згаданим колективом я приїхала виступати на Майдан Незалежності на свято Миколая, де мала сольно співати пісню «Повернися, соловейко». Тоді вперше приїхала в Україну та була під великим враженням. Я захоплювалась архітектурою міста, всі були дуже привітні та багато жартували. Після виступу мені запропонували переїхати вчитись в Україну. На той час мені було лише 16 років, тому домовились, що весь час до мого повноліття я готую документи, вчу мову та готуюсь до іспитів для вступу в університет.

Чому дівчина з Кубані вирішила залишитись і жити в Україні? Як сприйняли цей вибір рідні та друзі?

Київ — це місто, де я почала своє доросле самостійне життя. У мене немає тут родичів, але в Україні я зустріла всіх своїх друзів та знайомих, саме тут я навчалася, побудувала кар’єру, створила сім’ю. Тут я відчула свободу, цінність, вперше побачила, як люди відстоюють та виборюють свої права. Звичайно, однокласники з Анапи не розуміли, чому я переїхала в Україну, бо їх ставлення сформовано роками пропаганди. Більшість ніколи не виїжджала за межі міста або краю, тому все невідоме їх, напевно, дуже лякало.

Ви добре розмовляєте українською. Співаєте українські пісні, популяризуєте українську культуру. Чи легко було вивчити українську мову?

Перше знайомство з українською мовою у мене відбулися завдяки пісням, які я співала все життя. Потім сім’я однокласника, яка спілкувалась вдома українською, вчила мене читати та вимовляти літери, давали читати вірші Лесі Українки зі своєї домашньої бібліотеки.

Також мову я вивчила завдяки викладачам, які вели пари українською в університеті, завдяки українському перекладу фільмів у кінотеатрах (наголошую, що український переклад — дуже важливий внесок у те, щоб вивчити мову). Читала книжки, писала лекції на слух (у мене дуже гарний слух). Зрештою, вивченню мови сприяли квоти на радіо та ТБ, коли українського всюди стало більше. 

З якими труднощами стикалися?

Під час навчання я дуже соромилася розмовляти українською, бо в мене були помилки і через це наді мною сміялись на парах. Спілкуватися українською мовою в побуті почала саме після повномасштабного вторгнення, коли абсолютно все моє оточення з російської перейшло на українську.

Ви тривалий час намагаєтеся позбутися російського громадянства та отримати українське, але ця справа «висить» на розгляді. Розкажіть, будь ласка, яка ситуація зараз.

Ситуація зараз сильно не змінилась. Мені допомогли контактами та вказівками, які документи та заяви треба ще написати, надати підтвердження, що з початку повномасштабного вторгнення я волонтерила, підтримувала Збройні Сили України, брала участь у благодійних проєктах та зборах. Всі нові документи передані, я знову очікую.

Як вважаєте: чи на часі зараз говорити про мову та культуру?

Для цього не потрібно мати якісь особливі умови. Мова та культура — це одні з головних ідентифікаторів нації, це те, що найбільше виділяє та відрізняє нас від інших. Наведу приклад. Нещодавно один мій підписник порівнював Україну з Японією. Коли ти приїжджаєш в Японію, перше, що кидається в очі — це культура. Традиційний одяг, їжа, музика, мова — все це має дуже яскраві образи.

Так само і в Україні. Виразні костюми, традиції, пісні, їжа дуже яскраво нас ідентифікують. Але роками навіюваний комплекс меншовартості багатьом заважає це все цінувати.

Яка ваша улюблена українська пісня?

«Повернися, соловейко» Віктора та Любові Анісімових. 

Повернися, соловейко,
Та й до мого саду,
Чи надвечір, чи раненько,
Буду тобі рада!

Чи то правда, що надовго
Ти мій сад полишив,
А чи стане в нашім домі
Хоч колись тепліше?
Подивися, як на вітрі
Розгойдалась вишня,
Я сама не йму вже віри,
Де святе, де грішне…