Своїм досвідом переходу на українську мову для проєкту «Мовити» поділилася Даша Андрєєва, спеціалістка з маркетингу та розвитку особистих брендів. Читайте далі наше коротке інтерв’ю.

Що для вас стало поштовхом до переходу на українську мову?

Вирішальним моментом стало усвідомлення, що мій син може із самого дитинства говорити українською. Йому було 9 місяців, коли почалась війна. Перші слова, дитячий альбом, казки, книжки – все це було російською. Але він ще не почав говорити, тож мені хотілось дати йому можливість рости, маючи за рідну мову українську.

У моєму житті так не сталось: я мала повністю російськомовне оточення. До 20 років жила у моєму рідному Запоріжжі, де сім’я, садок, школа – все було російською. В університеті було трохи краще, але українська лунала тільки в аудиторіях, поза ними – російська.

Потім у моє життя увірвався Київ і не відпускає вже понад 10 років. Але і тут всюди була російська, зокрема на роботі: і в інформагенції, і в глянці, і в соціально-політичних виданнях. Я працюю та розвиваю сферу маркетингу: до появи мовного закону українська тут теж з’являлась вкрай рідко. 

Так склалося в моєму житті, і я нікого в цьому не звинувачую – ні оточення, ні себе. Звісно, я могла бути більш відповідальною й раніше усвідомити, що відбувається. Але не усвідомлювала – ось так минули мої «де ви були ці 8 років».

Коли почалось повномасштабне вторгнення, я зрозуміла, що тільки від нас із чоловіком залежить, якою мовою говоритиме наш син. Якою мовою він скаже, що хоче їсти, що пішов на двір із друзями та що йому подобається ось та дівчина з класу. І відчула (ось реально відчула!), що хочу почути ці слова українською.

Тому з червня 2022 року, коли ми сім’єю повернулися з Запоріжжя, де провели перші місяці війни, всі разом перейшли на українську: я, чоловік і син.

З якими труднощами стикалися в процесі й що було найскладнішим?

Найлегше це було зробити в роботі та в публічному просторі: я просто перейшла й отримала велику підтримку від аудиторії. Пам’ятаю свій перший вебінар українською мовою. Здається, за ті дві години я схудла на 5 кілограмів. Але досі зберігаю коментарі зі словами підтримки про те, яка в мене гарна мова та як круто, що я говорю рідною.

Водночас зміна мови «відібрала» в мене слова. З дитинства я багато пишу, це частина моєї ідентичності. У перший рік переходу на українську я майже перестала писати. Не могла, слова не складались. За відчуттями – це наче в музиканта забрати гітару й просити грати на барабанах: це ж теж музика, в чому проблема? Зараз я потроху повертаю собі слова. 

Важко було почати говорити з чоловіком українською – між собою. Ніколи не забуду нашу першу сварку, коли десь на середині я вирішила це закінчити, бо просто не могла підібрати швидко слів))

Ми запросили до співпраці українськомовну няню, це забезпечило нам «не відкат» у виборі мови з сином. Почали спілкуватись всюди тільки українською, навіть якщо до нас звертаються російською. Зокрема з друзями, які теж – хтось раніше, хтось трохи пізніше – перейшли на українську.

Я знаю, що не всі це можуть зрозуміти, але коли мої батьки, яким вже далеко за 50 і які все життя прожили в російськомовному оточенні в Запоріжжі, намагаються говорити з онуком українською – це неоціненно.

Що змінилось у вашому житті від початку переходу?

Головне – те, що відбулось всередині мене. Я стала відчувати себе більше українкою. Не знаю, чи не полетять за це в мене капці, але раніше про себе я радше сказала б «громадянка світу». Зараз впевнена, що я – українка. Мій син – українець, і немає країни, яку я люблю більше за Україну.

Мій син Міша (через місяць йому буде 3 роки) класно говорить українською і перепитує значення слів російською, яку часто чує на ігрових майданчиках.

А ще я почала бачити сни українською. І коли вперше це відчула, зраділа аж до сліз. Не знаю, чи зрозуміють люди, які все життя говорять українською, але для мене це дійсно був надважливий момент.

Які слова ви теперішня сказали б собі в день, коли вирішили перейти на українську?

Дашо, я тобою пишаюсь. Це буде непросто, але воно того вартує на всі можливі відсотки ♥

А що б сказали тим, хто досі вагається чи переходить на українську зараз?

Я хочу розказати вам одну історію.

Субота, сонячний весняний ранок. Ми з друзями, у яких теж дитина 3-х років, стоїмо біля кав’ярні. Розгортаємо льодяник, п’ємо каву, сміємось. У дверях завмирає чоловік у військовій формі.

«Дякую за вашу позицію», – каже. Ми здивовано дивимось і, якщо чесно, не можемо знайти слів: «Ви про що?»

«Я вже кілька днів у Києві й постійно чую російську. Діти говорять російською… Дякую за вашу позицію».

Ця одна хвилина суботнього ранку вартує всіх труднощів, які ми здолали, а вам, можливо, доведеться.