Ми потроху позбуваємося стереотипів про неї передусім як про нещасну хвору, що тягнуться ще з радянських часів. Переосмислюємо постать Лариси Косач та її вплив на формування української та європейської літератури. Відкриваємо для себе унікально ерудовану, талановиту, прогресивну й вільну жінку, яка ламала стереотипи свого часу. І безмежно захоплюємося. Сьогодні, в день уродин Лесі Українки, згадуємо цікаві факти про письменницю.

У РАДЯНСЬКІ ЧАСИ ДЕЯКІ ЇЇ ТВОРИ ЗАБОРОНЯЛИ, А ЛИСТИ ЦЕНЗУРУВАЛИ. 

Наприклад, забороненою була драма «Бояриня», у якій вона описувала відносини між українцями та росіянами після Переяславської ради. 

БУЛА ОБДАРОВАНОЮ З РАННЬОГО ДИТИНСТВА І ЗНАЛА ПОНАД ДЕСЯТОК МОВ 

Маленька Леся навчилася читати у чотири роки. У п’ять почала самостійно писати листи своєму дядькові Михайлу Драгоманову і грати на роялі, у шість — майстерно вишивала. Перший вірш «Надія» написала дев’ятирічною, а в 13 років її поезії вперше опублікували під псевдонімом «Леся Українка». 

Вільно розмовляла німецькою, французькою, італійською, польською, болгарською. Знала англійську, латину і давньогрецьку, розуміла грузинську. Перекладала з німецької, французької, англійської, давньогрецької, італійської та польської мов. 

НАВЧАЛАСЯ ВДОМА

Освіти українською на той час не було. Лесина мати Олена Пчілка самостійно розробила для своїх дітей шкільну програму, аби уникнути негативного впливу російської гімназії. Тож Леся, як і всі діти в родині, до п’ятого класу навчалася вдома. Цікавий факт: у домі Косачів не водилося дитячих книжок. Олена Пчілка вважала, що вони погано впливають на формування дитячих вподобань.

БУЛА ОДНІЄЮ З НАЙСТИЛЬНІШИХ ЖІНОК ТОГО ЧАСУ 

«Мода — ніщо, стиль — все», — сказали б зараз. Леся створювала власні тренди: поєднувала сучасний одяг із традиційним українським, комбінувала традиційні прикраси. А ще любила носити вишиту сорочку, хоч це вважалося чимось «сільським». 

ОБУРЮВАЛАСЯ, КОЛИ ЇЇ НАЗИВАЛИ «СЛАБКОЮ» ЧЕРЕЗ ХВОРОБУ 

Так, важка хвороба завдавала Ларисі Косач багато болю й вимагала постійного лікування. Проте точно не визначала її особистість. 

«Хто вам сказав, що я слабка, що я корюся долі?», — писала вона в одному з віршів.  

ЛАМАЛА ПОВЕДІНКОВІ СТЕРЕОТИПИ 

Письменниця мала власне бачення суспільних норм. Якось під час гостювання у свого дядька в Софії (Болгарія) разом із кузиною вони пішли в театр без супроводу чоловіків. На той час це було неприпустимо й викликало великий скандал. 

Всупереч заборонам батьків поїхала до Мінська, щоб доглядати за тяжко хворим Сергієм Мержинським і провела там два місяці. А згодом попри невдоволення родини жила в цивільному шлюбі з молодшим на 9 років Климентом Квіткою. Вони похапцем повінчалися через півтора року — без гостей та гучного весілля. 

П’ЄСИ ЛЕСІ УКРАЇНКИ НЕ БУЛИ ПОПУЛЯРНІ ЗА ЇЇ ЖИТТЯ 

Спробуйте зараз встигнути купити квитки на «Лісову пісню» — вони розлітаються миттєво. Та колись Лесині п’єси вважалися неформатними. Перша вистава «Блакитна троянда», яку спробував поставити актор та режисер Марко Кропивницький у 1899-му році в Києві, отримала негативні рецензії й вважалася провальною. А режисер Микола Садовський взагалі хотів переробити «Лісову пісню», проте Леся Українка на це не погодилась. 

ВІДСТОЮВАЛА ПРАВА ЖІНОК 

— Леся Українка говорила не про цю виняткову, ідеалізовану, часто поставлену на п’єдестал жінку, яка насправді знімає з жінки основне. А про те, що вона — індивідуальність. Що вона має свій світ. Що вона прагне до самореалізації, а не бути дзеркалом чоловіка… Намагалася звернути увагу насправді на те, щоб дати змогу кожній жінці бути самою собою. Мати право реалізувати себе. Бути суб’єктом історії, власного життя й мати голос в історії, у культурі, в літературі. І в щоденному житті теж. 

Літературознавиця Тамара Гундорова у подкасті «Це зробила вона».     

МАЛА ЧІТКУ АНТИРОСІЙСЬКУ ПОЗИЦІЮ

Леся Українка була переконана, що росіяни ніякі нам не брати. Вона говорила про це ще у 1903 році. 

— Пора стати на точку, що «братні народи» — просто сусіди, зв’язані, правда, одним ярмом, але в ґрунті речі зовсім не мають ідентичних інтересів, і через те їм краще виступати хоч поруч, але кожному на свою руку, не вмішуючись у сусідську «внутрішню політику». 

З листа до Михайла Кривнюка, 1903 рік.

ХОТІЛА ЗРЕКТИСЯ РОСІЙСЬКОГО ГРОМАДЯНСТВА 

Леся часто подорожувала європейськими містами, але повертатися з тих поїздок у Російську імперію, де доводилось жити під цензурою та жандармським наглядом, для неї було поверненням у «тюремне життя». 

— Готова б хоч в абіссінське (Ефіопська імперія) горожанство перейти, аби не бути російською підданою, бо підданства того зовсім не вважаю ні за яку національну ознаку (скоріше за національне нещастя). 

ЇЇ НАЙБЛИЖЧИХ ЛЮДЕЙ ПІДДАВАЛИ РЕПРЕСІЯМ

Чоловік письменниці, Климент Квітка, який був заступником міністра юстиції УНР, сидів у ГУЛАГу. Наймолодша сестра Ізидора Косач важко працювала в ОНЕГЛАГу, а подруга Людмила Старицька-Черняхівська загинула по дорозі на заслання в «телячому» вагоні. В той самий час більшовики називали Лесю Українку «другом робітників» і показово ставили їй пам’ятники. 

У 2021 РОЦІ В УКРАЇНІ ВИЙШЛО ПОВНЕ АКАДЕМІЧНЕ ЗІБРАННЯ ТВОРІВ ТА ЛИСТІВ ЛЕСІ УКРАЇНКИ. 

Воно доступне онлайн на сайті Українського інституту книги.