Юлія Карабаджак веде в Instagram блог про Одесу. У ньому дівчина ділиться цікавими фактами про історію міста, спростовує російські міти про «ісконно русскій город» та заохочує свою аудиторію переходити на українську мову. 

Юля поступово перейшла на українську мову невдовзі після повномасштабного вторгнення і зараз активно захищає українську мову в інформаційному просторі свого міста. Через це часто зіштовхується з засудженням від прихильників російської мови та русского міра й навіть цькуванням та погрозами. 

Читайте наше коротке інтерв’ю.

Що стало для вас поштовхом до переходу на українську мову? 

— Мій перехід на українську мову був поступовим і розпочався в вересні 2022. Мотивацією були три причини. 

Перша — я не хотіла мати нічого спільного з росіянами. Розірвати звʼязки з друзями з росії та припинити вживати російський контент було легше, ніж відмовитись від мови, бо це займало більше часу та вимагало зусиль. Проте цим я намагалась показати росіянам, що не така, як вони. 

Друга причина — тиск суспільства. Підбадьорливі повідомлення «російськомовні українці, які спілкуються українською, — ви не смішні, ви чудові» закінчились дуже швидко, і в соцмережах почали набирати обертів мовні срачі. Принаймні я часто на них натрапляла. Спершу це мене ображало: я ж і так стараюсь, я ж не винна, що в Одесі всі спілкувались російською. Влітку 2022 навіть опублікувала допис про те, що «хіба я погана українка, якщо спілкуюсь російською?» Зрештою у 2024 році видалила його, бо написане використовували проти мене, коли я почала активно відстоювати українську. Згодом пожалкувала, бо цей допис міг би чудово ілюструвати мою еволюцію на шляху до українізації. 

Так от, через ці срачі я зрозуміла, що маю обрати, в якій я команді. Зараз вдячна тим коментаторам, які наділили мені відчуттям, що я «погана українка», бо, відчувши це, захотіла стати кращою. І на власному прикладі переконалась, що лагідна українізація не настільки дієва, як більш радикальна.

Третя причина — це висловлювання Путіна та Мєдвєдєва про Одесу та мову. Якщо для них те, що люди в Одесі спілкуються російською, означає, що вони мають якесь право на ці території, наше завдання — продемонструвати, що це не так. І для цього треба спілкуватись українською.

З якими труднощами стикалися в процесі й що було найскладнішим?

— Я знаю дві іноземні мови, і можу сказати, що при використанні нової мови (а українська теж була для мене такою через відсутність практики) страхи ті самі: наважитись вимовити перше слово, провести перший діалог, страх зробити помилку і бути висміяним. В Одесі я почала відвідувати мовні клуби, але за їхніми межами не наважувалась заговорити. Боялась, що мені хтось відповість «чего ты придуриваешься?»

Тож я на день поїхала в Київ. Там мене ніхто не знає, там я могла вдавати, що не спілкувалась все життя російською. Після цього я почала говорити українською мовою в Одесі: короткі діалоги в магазині, у кавʼярні. Потім домовлялась з подругою: ми спілкувались українською стільки часу, скільки могли, а потім робили паузи, переходячи на російську.

Найскладнішим було витримати період, коли спілкування українською завжди означало переклад в голові. Це дуже виснажувало фізично. Менш складним, але теж викликом було тренувати мовну стійкість: не переходити на російську з тими, хто спілкується нею. На моє здивування, найчастіше було так, що люди переходили на українську через мене. І я цьому раділа! Що, як я була єдиною в їхньому оточенні, з ким ці люди могли попрактикуватись і почути, як гарно вони звучать українською!

Що змінилось у вашому житті від початку переходу?

Моє переконання в тому, наскільки мова важлива, укріплюється щодня. І зараз без вагань можу назвати себе її захисницею. Хоча саме через таку позицію чую у свою адресу неприємні слова, часто отримую хейт за «провокації» і «хайп», який начебто роблю на мовному питанні. До моїх українськомовних відео про Одесу та її історію регулярно отримую коментарі про те, що я не одеситка, мене відправляють то у Львів, то в Тернопіль, то в село, з якого я приїхала.

Недавня ситуація, коли я на публічному заході попросила російськомовного спікера перейти на українську, закінчилась гучним скандалом. А через моє зауваження вуличному музикантові за те, що він посеред найтуристичнішої вулиці Одеси співає російською, мене знову звинуватили в провокації. Цього разу коментарями не обійшлося: мою історію опублікували в телеграм-каналі Шарія, після цього в публічний простір виставили мої інтимні фото та відео, номер телефону, посилання на соцмережі, адресу — з закликом «рассказать, что мы думаем об этой активистке».

«Хайпует, чтобы набрать подписчиков!» — так пояснюють мою громадянську позицію в соцмережах боти та захисники радянської чи російської культури. Проте жоден підписник не коштує тієї ціни, яку я плачу за свою свідому позицію.

Пропагандисти й прибічники русского міра намагаються вижити мене з Одеси, бо я дуже голосно виступаю проти того, за що вони тримаються. А я не хочу віддавати Одесу в їхні руки. Це українське місто.

Які слова ви теперішня сказали б собі в день, коли вирішили перейти на українську?

— Ти все робиш правильно. Я тобою пишаюсь!

А що б сказали тим, хто досі вагається чи переходить на українську зараз?

— Спробуйте кохатися українською. Це настільки гарно, чуттєво і пристрасно, що вам захочеться цією мовою робити і все інше.

Та головна порада — запастись терпінням. Практикуватись: поступово, але регулярно. Найпростіші кроки, що допоможуть — налаштувати гаджети на українську, дивитись фільми виключно в українській озвучці.

І ключове — памʼятати ціль. Бо коли людина розуміє, ДЛЯ ЧОГО вона це робить, то витримає будь-яке ЯК.