© All rights reserved. Powered movyty.com.ua.

Олена Гашинська: «Я обрала не бути носієм російської, а бути носієм української культури»

Своєю історією переходу на українську мову для рубрики «Мовні історії» ділиться Олена Гашинська — засновниця бакалійної компанії «Дім варення», СОО markus.foundation

Олено, що для вас стало поштовхом до переходу на українську мову?

Думка про носійство. Мене зробили носієм російської культури, а я мовчки погоджуюсь дати себе в користування. Ця думка, мʼяко кажучи, не дуже приємна. Культури конкурують за носіїв. Чим більше носіїв — тим сильніша культура. Немає носіїв — нема культури.

Мова — це частина культури, а люди, які досі обирають говорити російською — це носії російської культури. Спілкування російською не робить їх поганими людьми, але це робить її носіями російської культури. Носіями й тими, хто передасть це своїм дітям, які теж стануть носіями.

Та з дітьми є нюанс: вони памʼятатимуть менше, ніж памʼятаємо ми. А це через 10 років — ютуб «моєю» мовою, музика «моєю» мовою, книжки «моєю» мовою, тобто російська культура у всій своїй зверхності, як спосіб сприйняття світу. Це благодатний ґрунт для наративу «адін народ» та «ми же братья», за яким обовʼязково треба бути разом в складі «вєлікой імперії». Одні й ті самі граблі.

Оскільки я, на відміну від десятків поколінь до сьогодні, маю можливість обирати, то я обрала не бути носієм російської, а бути носієм української культури. Результат цього рішення неможливо осягнути зараз, але воно убезпечить моїх майбутніх дітей, навіть якщо вони не будуть цього усвідомлювати.

З якими труднощами ви стикалися в процесі й що було найскладнішим?

Найважчі перші 3-4 тижні. А ще — домовитись із самою собою старатись, але не вимагати від себе надто багато. І в цій домовленості досягти балансу, коли ти дійсно стараєшся, а не забиваєш, і дійсно не свариш себе за росіянізми, а відмічаєш помилки і з часом виправляєш їх.

Памʼятаю, як перші тижні ми з чоловіком приходили додому і я казала: «Давай трошки поговоримо російською». Ми дозволяли це собі, бо в мене фізично боліла голова від синхронного перекладу в голові протягом дня. Але з часом я почала це пропонувати через день. Потім кілька разів на тиждень, а потім піймала себе на тому, що більше не прошу «відпочити», говорячи російською.

Тому, так, перші 3-4 тижні — це дійсно важко. І їх просто треба пережити, перетерпіти. Якщо розумієш навіщо — це реально.

Що змінилось у вашому житті від початку переходу?

Мені більше не соромно. Я зрозуміла, що варто переходити на українську після Революції Гідності, але дала собі час до вагітності, типу «щоб дитина вже не чула російську». І з 2014 року мені було прикро, що я російськомовна. Прикро, соромно, неприємно, але всі ці почуття були фонові, не домінантні. Домінантним стало відчуття безпеки, яке 24 лютого змінилось повністю. 24 лютого я зрозуміла, що мова — це не питання преференцій. Мова — це безпекове питання.

До речі, питання класифікації дуже цікаве. Наприклад, розмови про те, що з дітьми не так все просто — це, на мою думку, ні що інше, як питання класифікації мовного питання у свідомості батьків. Є сфери, в яких діти можуть вирішувати за себе самі, а є сфери, які вважаються суто батьківськими, як от здоровʼя та безпека. Ніхто ж не дає своїй дитині право бігати на червоне світло через дорогу, бо це «вибір дитини»? Звісно, дитині пояснюють, але якщо маленька людина відмовляється розуміти — її просто хапають за руку і не пускають під колеса машин. Це ж нікому не здається «обмеженням прав», правда?

Так от: з мовою те саме. Якщо батьки вважають мову спілкування безпековим питанням, то воно вирішується на користь безпеки. І так, часто всупереч дитині в моменті, але заради дитини в майбутньому. Якщо батьки вважають мову спілкування питанням преференцій, як от вибрати колір штанів на прогулянку чи гурток після школи, то питання вирішується відповідно. Це не про «я даю своїй дитині вибір», це про «я не вважаю питання мови безпековим».

Які слова ви теперішня сказали б собі в день, коли вирішили перейти на українську?

Краще пізно, ніж ніколи. Ти молодець, потерпіти місяць — це ніщо в порівнянні з тим, щоб продовжувати бути носієм і наражати себе на небезпеку!

А що б сказали тим, хто досі вагається чи переходить на українську зараз?

Заради чого ви готові бути носієм російської культури? Безкоштовно і добровільно. Заради чого? Зараз мені подобається, що українська асоціюється з прогресивністю, а російська — з необґрунтованою впертістю чи сліпотою. Я ніжно називаю російськомовних українців «жирафами», бо до них поки що не дійшло. В словах «поки що» я впевнена. На жаль, комусь потрібно більше часу, та це все одно станеться.

Перехід на українську — це обґрунтовано-модно. І мені подобається цей тренд.

Поширити

Прокоментувати

Вгору