Зустрілись якось у кафе славіст-науковець, доктор філософії, літературний критик, професор Гарвардського та Колумбійського університетів, син німецького генерал-майора російської імператорської армії та видатний український мовознавець.

Все це (і список ой неповний!) – про Юрія Шевельова. 

Того, чиє ім’я було під забороною в радянські часи й викликало бажання прибрати меморіальну дошку з цим іменем у ватних харківських чиновників уже в незалежній Україні. У світової ж інтелектуальної еліти Україна асоціюється саме з Шевельовим.

Сам же про себе Шерех (псевдонім ученого) говорив:

«Те, що Грушевський зробив для української історії, я зробив для української мови». 

***

За всіма законами логіки Юрій мав би стати заможним московським інтелектуалом та писати праці про «колиску трьох мов: російської, білоруської й української». 

Шевельов натомість своїми дослідженнями спростував офіційну совєцьку доктрину про існування східнослов’янської єдності й довів, що українська мова бере початок з VII століття, а завершує формування у XVI ст. Цього в СРСР йому не пробачили: вчений на багато років став персоною нон грата.

***

Любов та жага до глибинного вивчення української у нього були не завжди. Батьки Шевельова походили з московських родин етнічних німців.

Батько – Володимир Шнайдер, генерал-майор російської імператорської армії, змінив прізвище після початку Першої світової війни на Шевельов. З цим проханням він звернувся 1916 року до царя Миколи II. За родинною легендою, генерал обрав таке прізвище, аби не змінювати першу літеру  монограми на серветках. Його сину Юрію тоді було 8 років.

Мати — Варвара Медер (наполовину німкеня, наполовину українка), згодом змінила місце народження сина в документах на місто Ломжу (Польща), аби органи більшовицької влади не могли перевірити соціальне походження сина.

Закінчив Харківський університет, захистив кандидатську дисертацію. Почав викладати в альма-матер, у 1941-43 роках завідував кафедрою української філології. Писав мовознавчі статті під кількома псевдонімами.

Під час німецької окупації Шевельов поринув у науку. Попри те, що дехто закидав йому співпрацю з нацистами, він ненавидів нацизм так само сильно, як і більшовизм. 

Він міг би полегшити життя своїй сім’ї, назвавшись «фольксдойче» (етнічний німець з діаспори), але принципово не робив цього. 

***

У 1943 році Шерех залишає рідний Харків та разом із матір’ю виїжджає до Львова. Там мама допомогла йому написати перший твір українською. 

Спершу він вважав її «немилозвучною». Світ перевернули слова двоюрідного брата:

«Не може бути мова кількох мільйонів немилозвучною». 

Свідомо, в дорослому віці, він обирає українську ідентичність. Свідомо переходить на українську та занурюється в самісінькі її глибини. Захоплено вивчає, ретельно досліджує, всебічно аналізує.

«Кожна мова – чортячо небезпечний свідок історії народу, котрий ту мову вживає», – Юрій Шевельов.

Восени 1944 р. через звинувачення в «інакомисленні проти СССР» був змушений переїхати у Німеччину. З 1952 році жив у США. Став найвідомішим славістом на Заході, читав лекції українською в Люндському університеті (Швеція), викладав у Гарвардському і Колумбійському університетах.

Письменниця Оксана Забужко називає Шевельова генієм, якого подарував Харків XX-му століттю. Творча спадщина найвідомішого літературознавця українського закордоння складає близько 900 праць. 

У рідному Харкові, на жаль, про нього відомо лише вузькому колу. 

***

Дехто критикував Шереха та його праці. А що він? Він ставився вимогливо до самого себе та довколишніх, а до світу – скептично. Не любив інтерв’ю і давав їх вкрай рідко.

Ось що давав щедро – це підтримку своєму Харкову та землякам. Після здобуття Україною незалежності приїжджав до рідного міста попри похилий вік. 

За його ініціативи було створено фонд «Друзі Харкова», який, висловлюючись сучасною мовою, донатив на журнал «Березіль», підтримував фінансово театр Шевченка, музейні виставки, церкви.

У 2000 році Юрій Шевельов був нагороджений Національною премією України імені Тараса Шевченка. Він віддав її на розвиток української школи № 6 у Харкові. 

***

Якщо ви захочете познайомитися з працями Шевельова – і так краще пізнати українську мову – радимо почати з цих трьох:

«Нарис сучасної української літературної мови».

«Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900—1941): Стан і статус».

Двотомник «Я, мені, мене… (і довкруги)».

Ще додамо есей «Москва маросєйка» та листування Шевельова з Забужко і Плющем.

Авторка Анна Шило.